Історія справи

Постанова ВССУ від 18.02.2026 року у справі №547/990/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 547/990/24

провадження № 61-15449св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування - виконавчий комітет Семенівської селищної ради Полтавської області, Орган опіки та піклування - виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області, Служба у справах дітей Семенівської селищної ради Полтавської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокатКороль Павло Васильович, на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 20 травня 2025 року, ухвалене у складі судді Харченка В. Ф., та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дряниці Ю. В., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Увересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування - виконавчий комітет Семенівської селищної ради Полтавської області, Орган опіки та піклування - виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області, Служба у справах дітей Семенівської селищної ради Полтавської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком та визначення способу участі матері у вихованні малолітньої дитини.

Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що 16 червня 2015 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб.

У шлюбі в них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Протягом останніх років стосунки між позивачем та відповідачкою погіршилися, почали виникати сварки та непорозуміння, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин та відсутності бажання будувати в подальшому сімейні відносини, у зв`язку з чимОСОБА_1 подав позов про розірвання шлюбу (справа № 547/872/24).

Наразі сторони проживають окремо. Після фактичного припинення шлюбних відносин між батьками дочка ОСОБА_3 проживала з відповідачкою ОСОБА_2 , яка не була проти спілкування батька з дочкою. Проте, останнім часом відповідачка почала чинити перешкоди у спілкуванні з дитиною.

Позивач зазначив, що відповідачка як мати є безвідповідальною, дочка проживає з нею у дуже поганих побутових умовах: скрізь у будинку безлад, розкидане сміття, пліснява. На його думку, антисанітарні умови проживання створюють загрозу для здоров`я дитини, шкодять її фізичному, духовному і культурному розвитку. Відповідачка цим зовсім не переймається. Коли він забирає дитину до себе на якийсь час, він займається її лікуванням, адже у матері вона живе у досить занедбаному стані. Також він купує дочці необхідне канцелярське приладдя для навчання у школі.

У відповідачки є кредитні зобов`язання, за якими на сьогоднішній день вже є прострочені платежі, а необхідність оплачувати значні відсотки за простроченими мікрокредитами, у свою чергу, ще більше погіршує її матеріальний стан і, відповідно, матеріальне благополуччя їхньої дитини. Вважає, що такі дії відповідачки зовсім не забезпечують найкращих інтересів їхньої дитини.

Він, у свою чергу, має можливість дбати про дитину, створювати їй необхідні побутові умови, забезпечити її повноцінне виховання, і за потреби лікування. Позивач піклується про свою дочку, забезпечує її всім необхідним. Він забезпечений житлом, офіційно працевлаштований, за місцем роботи характеризується позитивно. ОСОБА_1 не заперечує проти спілкування матері із дочкою та не чинитиме ніяких перешкод у їх спілкуванні.

Спільно домовитися та узгодити місце проживання дитини і порядок участі у її вихованні сторони не можуть.

Враховуючи викладене та посилаючись на положення статей 141, 157, 159, 160, 161 Сімейного Кодексу України (надалі - СК України), ОСОБА_1 просив суд:

- визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 ;

- установити такий порядок участі матері ОСОБА_2 у вихованні та особистому спілкуванні з дочкою: щомісяця один раз за попередньою домовленістю між батьками, на вихідні привозити дитину до матері ОСОБА_2 ; відповідачка ОСОБА_2 може відвідувати дитину за місцем проживання позивача у будь-який день, коли забажає; за попередньою домовленістю між батьками, може забрати дитину до себе на заздалегідь узгоджений батьками термін; за попередньою домовленістю між батьками дитина може проводити свої шкільні канікули у матері ОСОБА_2 .

Увересні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування - виконавчий комітет Семенівської селищної ради Полтавської області, Орган опіки та піклування - виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області, Служба у справах дітей Семенівської селищної ради Полтавської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю.

Позов ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що 16 червня 2015 року вона уклала шлюб зОСОБА_1 .

У шлюбі в них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Сімейні стосунки почали погіршуватися і відповідач залишив сім`ю, поїхавши за межі Полтавської області.

Дочка залишилась проживати з нею за адресою: АДРЕСА_1 , ходила до 3-А класу Семенівського ліцею № 1. Позивачка займалася її навчанням та вихованням без нарікань, незважаючи на те, що відповідач залишив сім`ю. Тобто вона повністю опікувалась інтересами і потребами дитини, піклувалась про неї, займалась вихованням, слідкувала за розвитком та її здоров`ям. Вона ніколи не перешкоджала і не мала наміру у подальшому перешкоджати спілкуванню батька з дитиною. Вона повністю віддавала дитині свою любов і турботу, велику увагу приділяла розвитку дитини. Окрім відвідин шкільного навчального закладу, вона з донькою грала у розвиваючі ігри, разом робили уроки.

17 серпня 2024 року ОСОБА_1 приїхав у смт Семенівка до їхнього будинку, забрав дочку для спілкування і більше не повернув її додому. Після цього він обманним шляхом забрав її документи зі школи, про що ні позивачку, ні дочку не попереджував. Поведінкою відповідача була налякана й дочка, яка дзвонила до неї та просила її забрати, у зв`язку з чим мало місце звернення до поліції та Служби у справах дітей.

ОСОБА_2 працює касиром у ПП «ОнварТрейд», тобто має постійну роботу, отримує заробітну плату. Крім того, їй допомагають батьки, які проживають у смт Семенівка, - як матеріально, так і у вихованні дочки. Вони дуже люблять онуку. Відповідач, порушуючи свої батьківські обов`язки, завдав травми дитині, забравши її до чужих для неї людей, у чуже середовище та постійно залишає її з чужими для неї людьми. Дитина проситься додому у своє звичне середовище, оскільки відповідач взагалі мало бачиться з нею, так як постійно на роботі. Точне місце перебування відповідача їй не відомо, однак зі слів дитини, з якою вона має телефонний зв`язок щоденно, вона дізналася, що відповідач із іншою жінкою проживає у Бориспільському районі Київської області.

ОСОБА_2 вказувала, що увесь час дитина проживала з нею, вона займалася її вихованням та піклуванням, водила її до школи, дочка прив`язана до неї, відповідач ніколи не залишався з нею, не виявляв проявів самостійного виховання дочки, навіть в період, коли проживали разом.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 на підставі статей 150 155 157 159 160 161 СК України просила суд визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю за місцем її проживання та реєстрацією.

Ухвалою Семенівського районного суду Полтавської області від 22 жовтня 2024 року об`єднано позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета споруна стороні позивача: ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування - виконавчий комітет Семенівської селищної ради Полтавської області, Орган опіки та піклування - виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області, Служба у справах дітей Семенівської селищної ради Полтавської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком та визначення способу участі матері у вихованні малолітньої дитини із зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета споруна стороні відповідача: ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування - виконавчий комітет Семенівської селищної ради Полтавської області, Орган опіки та піклування - виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області, Служба у справах дітей Семенівської селищної ради Полтавської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю. Присвоєно об`єднаній справі № 547/990/24.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 20 травня 2025 року узадоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_2 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції керувався тим, що обоє з батьків мають приблизно рівні можливості щодо забезпечення належного утримання та виховання своєї дитини. Судом не встановлено обставин, які б категорично унеможливлювали проживання дитини з батьком чи з матір`ю, проте батьки з огляду на особисті непорозуміння не здатні вирішити спір щодо дитини самостійно у позасудовому порядку. Вирішальною обставиною у розв`язанні цього конкретного спору є те, що батько без згоди матері і за відсутності об`єктивних обставин, які б загрожували нормальному життю і розвитку дитини, змінив її місце проживання, позбавивши матір можливості спілкуватися з дитиною тривалий час, що, вочевидь, суперечить інтересам дитини, враховуючи також те, що у справі не встановлено фактів перешкоджання матері у спілкуванні батька з дитиною.

Суд не погодився зрішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 25 березня 2025 року № 234 «Про надання до суду висновку щодо вирішення судового спору про визначенням місця проживання малолітньої ОСОБА_3 », оскільки воно є недостатньо обґрунтованим, має ознаки однобічності, не відображає суті виступу та бажання матері дитини. Суд заначив, що у рішенні виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 25 березня 2025 року № 234 не враховано наслідків неправомірної зміни батьком місця проживання дитини і її навчального закладу як відправної точки спору сторін у справі про визначення місця проживання дитини, що у сукупності суперечить інтересам дитини та фактично є заохоченням з боку органу опіки та піклування первинно неправомірної поведінки батька дитини щодо як самої дитини так і щодо матері дитини.

Єдиним аргументом, яким керувався виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області у рішенні від 25 березня 2025 року № 234 щодо розв`язання спору, вважаючи за доцільне визначення місця проживання ОСОБА_3 з батьком у м. Біла Церква, а не з матір`ю у смт Семенівка, було повідомлення батька дитини про наявність у матері дитини заборгованості за кредитними договорами. Проте, у справу не надано доказів того, що внаслідок невиконання матір?ю кредитних зобов?язань її матеріальне становище змінилося настільки, що вона позбавлена можливості виконувати свої батьківські обов?язки щодо утримання дитини.

Відмовляючи у задоволенні позовуОСОБА_1 , суд першої інстанції також взяв до уваги умови проживання дитини у батька - орендована квартира, де ОСОБА_3 (дівчинка дев?яти років, майже десяти років) проживає в одній кімнаті із дитиною цивільної дружини батька (хлопчиком десяти років).

Встановлені факти у сукупності дають підстави для висновку, що задля забезпечення найкращих інтересів дитини буде правильним визначити її місце проживання з матір`ю.

При вирішенні справи суд керувався нормами Конвенції ООН про права дитини 1989 року, ратифікованої Постановою ВР № 789-XII від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), нормами СК України та положеннями постанов Пленуму Верховного Суду України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року апеляційну скаргуОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 20 травня 2025 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції постановив, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку доказам у справі та у контексті першочергового врахування інтересів малолітньої дитини, які переважають над інтересами батьків, дійшов правильного висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дочки з нею та про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дочки з ним та визначення способу участі матері у вихованні малолітньої дитини.

Апеляційним судом застосовано положення Конвенції ООН про права дитини, норми СК України, Закону України «Про охорону дитинства», прецедентну судову практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та релевантну судову практику Верховного Суду щодо захисту якнайкращих інтересів дітей.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

03 грудня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Король П. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 20 травня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Вимоги ухвали Верховного Суду від 16 грудня 2025 року виконано.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 547/990/24, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Король П. В., про зупинення дії постанови Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року до закінчення касаційного провадження.

20 січня 2026 року матеріали цивільної справи № 547/990/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Король П. В., просить скасувати рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 20 травня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 рокуу справі № 402/428/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 рокуу справі № 347/286/17, від 23 травня 2018 рокуу справі № 682/966/17, від 14 листопада 2018 рокуу справі № 463/3301/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі №127/15879/17-ц, від06 лютого 2019 року у справі № 658/1267/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 520/13963/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 219/11516/17, від 12 лютого 2020 рокуу справі № 285/3071/18, від 21 травня 2020 рокуу справі № 587/2134/17, від 14 липня 2020 року у справі № 127/28537/18, від 16 листопада 2020 року у справі № 313/310/18, від 02 грудня 2020 рокуу справі № 308/9575/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 305/1707/18, від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, від 14 вересня 2022 року у справі №466/1017/20, від16 лютого 2024 рокуу справі № 465/6496/19, від 21 лютого 2024 рокуу справі № 754/14960/20, від 19 червня 2024 рокуу справі №372/3402/22, від 26 червня 2024 рокуу справі № 755/9769/21, від 15 січня 2025 рокуу справі № 760/2096/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник указує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Зазначає, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання про зобов`язання органу опіки та піклування скласти акт обстеження умов нового місця проживання дочки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ключовим для зміни місця проживання доньки стало прагненняОСОБА_1 забезпечити їй належний рівень життя, достатній для всебічного розвитку.

Вказує на відсутність факту попереднього визначення місця проживання доньки разом із матір`ю за рішенням органу опіки та піклування або суду, а тому зміну ним місця проживання дитини не можна вважати самочинною.

Судами першої та апеляційної інстанції проігноровано той факт, що останній рік дочка проживала за фактичним місцем проживання батька у м. Біла Церква Київської області, де ходила до школи, відвідувала гуртки, мала широке коло спілкування, тобто зміцнювала свої прив`язаність та соціальні зв`язки у зазначеному місці. Після ухвалення оскаржуваних судових рішень, змушена повернутися до місця проживання матері у смт Семенівка Полтавської області, що не впливає у позитивному ключі на інтереси дитини.

Звертає увагу, що судами попередніх інстанцій не було заслухано малолітню ОСОБА_3 , яка в силу свого віку та розвитку здатна чітко та зрозуміло висловлювати свою думку на рахунок свого бажання, з ким зі своїх батьків вона хотіла б проживати.

Зазначає про обов`язковість висновку органу опіки та піклування, зокрема Служби у справах дітей Семенівської селищної ради Полтавської області, щодо можливості розв`язання конфлікту між сторонами у цій справі, який не було отримано судом.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду 26 січня 2026 року (зареєстровано 02 лютого 2026 року), ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Бондаренко С. Г., заперечує проти доводів ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Король П. В., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Вказує, що судами попередніх інстанцій було повною мірою встановлено всі фактичні обставини справи, надано їм оцінку та ухвалено законні і обґрунтовані рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 16 червня 2015 року (а. с. 26).

Сторони є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим

17 листопада 2015року (а. с. 25).

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 10 жовтня

2024 року у справі № 547/872/24, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Згідно з консультативним висновком психолога від 07 вересня 2024 року,

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , «Скарги»: переїзд з іншого міста від мами, живе з татом та його дівчиною. Постійно всього боїться. Спостерігається тривожність. Батьки не можуть вирішити, з ким залишити дитину. «Висновок»: емоційно здорова. «Рекомендації»: проводити час з дітьми в розвиваючих іграх, читати спільно книжки та переказувати. Прибрати критику та порівняння (а. с. 11).

За даними з особистого кабінету MONEYVEO ОСОБА_2 має залишок по кредиту 13 041 грн, право грошової вимоги до кредиту було віддано факторинговій компанії. Дату складення документа не зазначена (а. с. 10).

ОСОБА_1 надав низку чеків, якими підтверджено лікування дочки ОСОБА_4

у різних медичних установах та сплату послуг за відповідне лікування (а. с. 12-19).

Відповідно до висновку лікаря загальної практики-сімейний лікар ТОВ «Медикал Сервіс» від 03 червня 2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася з діагнозом «гострий ларингіт/трахеїт» (а. с. 23).

Згідно з консультативним висновком лікаря загальної практики-сімейний лікар ТОВ «Медикал Сервіс» від 06 червня 2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася з діагнозом «бронхіт» (а. с. 24).

Відділом поліції № 1 Кременчуцького районного управління поліції Головного управління національної поліції в Полтавській області від 05 вересня 2024 року № 10109/115/15/03-2024 повідомлено ОСОБА_2 , що розгляд її повідомлення, яке надійшло до ЧЧ ВП № 1 КРУП ГУНП в Полтавській області, зареєстроване до ІКС ІПНП ЄО ВП № 1 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області від 20 серпня 2024 року № 7665, - завершено. Ознак кримінального або адміністративного правопорушення за результатами розгляду не встановлено. Розгляд її повідомлення проходив у порядку Закону України «Про звернення громадян» (а. с. 44).

ОСОБА_2 повідомила директора Білоцерківської гімназії Слов`янських мов початкова школа № 1 про те, що ОСОБА_1 без її відома та згоди забрав зі школи документи і викрав дочку ОСОБА_3 (а. с. 45).

Відповідно до інформації Семенівського ліцею № 1 імені М. М. Хоружого Семенівської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області дитина ОСОБА_3 навчалась в ліцеї з 01 вересня 2022 року до 31 травня 2024 року, дівчинка здібна, старанна, проявляла інтерес до навчання, вболівала за результати навчальної діяльності. Дружелюбна, вміла керувати своїми емоціями, відповідальна. Дитина відвідувала школу регулярно. Проте, під час дистанційного навчання були пропуски уроків без поважної причини. Навчальним приладдям забезпечена повністю. Дитина завжди була охайно одягнена. Мама цікавилася результатами навчальних досягнень доньки (а. с. 46).

ТОВ «Київський м`ясокомбінат» склав позитивну характеристику щодо ОСОБА_1 , який за змістом характеристики працює у м. Біла Церква із 03 липня 2023 року

(а. с. 6). Характеристика не має такого реквізиту, як дата її складення. Водночас ОСОБА_2 не заперечувала, що ОСОБА_1 працює у м. Біла Церква і отримує заробітну плату.

Згідно з характеристикою ПП «Онвард Трейд» від 26 серпня 2024 року № 18-08/24 ОСОБА_2 працює на посаді касира торговельного залу з 10 липня 2022 року і по теперішній час. За період роботи встигла зарекомендувати себе сумлінним і відповідальним працівником, який успішно справляється зі своїми функціональними обов`язками. За характером витримана, миролюбна, сторониться конфліктних ситуацій, Трудову дисципліну не порушувала, стягнень не мала (а. с. 47).

Зі змісту довідки про доходи від 23 серпня 2024 року № 38 сукупний дохід ОСОБА_2 за період з 01 серпня 2023 року до 31 липня 2024 року склав 89 869,57 грн (а. с. 48).

Відповідно до договору оренди квартири у приватної особи від 20 серпня 2024 року ОСОБА_1 орендує квартиру на АДРЕСА_2 . Договір укладенj строком до 20 серпня 2025 року. Право проживання у квартирі мають ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а. с. 7-9).

ОСОБА_1 пояснив, що ОСОБА_5 наразі є його «цивільною» дружиною, а ОСОБА_6 - це її 10-річний син. Квартира складається з 2-х кімнат.

ОСОБА_2 та її представник - адвокат Бондаренко С. Г., стверджують, що діти віком 9 і 10 років різної статі, які не є родичами, проживають в одній кімнаті, що шкодить обом дітям.

Актом обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , від 24 жовтня 2024 року встановлено, що за даною адресою проживають його батьки: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , сам ОСОБА_1 тільки там зареєстрований, а проживає у м. Біла Церква зі своєю дочкою ОСОБА_3 , співмешканкою та її сином. Зі слів батьків, їхній син забрав свою дочку у серпні місяці цього року (а. с. 87).

Згідно фотографій помешкання, наданих ОСОБА_2 , помешкання має неохайний вигляд, на частині вікон і частині стін є пліснява, у господарській споруді розкидано сміття (а. с. 20, 21, 22). Сторони повідомили, що у будинку загалом є 3 кімнати. ОСОБА_1 підтвердив, що це його будинок. Не зміг пояснити суду, чому не надав фотографії ще 2-х кімнат, кухні, двору, господарських будівель тощо задля підтвердження своїх доводів про суцільний і повний безлад і захаращення будинку.

Виконавчий комітет Семенівської селищної ради листом від 25 жовтня 2024 року № 02-34/1286 повідомив, що згідно з Актами обстеження умов проживання позивача та відповідача від 24 жовтня 2024 року, проведених за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 , встановлено, що малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вказаними адресами відсутня. З кінця літа вона постійно проживає разом з батьком - ОСОБА_1 та його співмешканкою і її сином, за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з матеріалами позовної заяви дитина відвідує навчальний заклад за місцем свого проживання - Білоцерківську гімназію слов`янських мов. Тому, зважаючи на відсутність малолітньої дитини на території Семенівської селищної ради орган опіки та піклування не може надати висновок про розв`язання спору (а. с. 85).

Актом обстеження умов проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , від 04 лютого 2025 року, встановлено, що житло складається з 3-х кімнат та у будинку створені умови для проживання на момент обстеження, а саме: є вода, у будинку чисто та тепло, запас продуктів харчування наявний, засоби побутової хімії та особистої гігієни в наявності. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: окрема умебльована кімната з місцем для навчання, шкільне приладдя та гаджети в наявності, одяг та взуття відповідно до віку та сезону. З матір`ю проведено бесіду щодо відповідального батьківства та надано роз`яснення стосовно врегулювання питання щодо визначення місця проживання дитини з урахуванням інтересів дитини (а. с. 104).

У рішенні виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 25 березня 2025 року № 234 «Про надання до суду висновку щодо вирішення судового спору про визначенням місця проживання малолітньої ОСОБА_3 » зазначено, що сім`я ОСОБА_1 проживає в орендованій двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Під час обстеження працівниками служби у справах дітей Білоцерківської міської ради умов проживання сім`ї встановлено, що в помешканні створені належні умови для забезпечення життєдіяльності, виховання й повноцінного розвитку дитини (акт обстеження умов проживання від 27 грудня 2024 року). Згідно з висновком оцінки потреб сім`ї батька дитини, проведеної працівником Білоцерківського міського центру соціальних служб, позивач має достатній батьківський потенціал, складні життєві обставини в родині відсутні, всі потреби дитини забезпечуються батьком на належному рівні (лист Білоцерківського міського центру соціальних служб від 13 січня 2025 року № 21/02-15). Питання щодо доцільності підготовки та подання до суду висновку органу опіки та піклування про вирішення вищезазначеного судового спору щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 двічі розглядалося на засіданні комісії міської ради. 12 травня 2025 року спір розглядався у присутності дитини і її батьків, ОСОБА_9 повідомила, що їй добре і з батьком, і з матір`ю. ОСОБА_1 звернув увагу комісії на те, що мати дитини не спроможна забезпечити належні умови для проживання й матеріальне забезпечення дитини, оскільки має непогашену прострочену заборгованість за декількома кредитними договорами на загальну суму близька ста тисяч гривень, що підтверджується відповідними документами, доданими до позову. Комісія вирішила вважати за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із її батьком ОСОБА_1 і рекомендувала службі у справах дітей підготувати відповідний проєкт рішення виконавчого комітету (а. с. 122).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Король П. В., не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Між сторонами цієї справи виник спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.

Ключовим питанням у спірних правовідносинах є те, з ким із батьків наявні підстави для визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Нормативно-правове обґрунтування та загальні принципи, що стосуються вирішення спорів, пов`язаних із визначенням місця проживання дитини

Будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно до статей 3, 18 Конвенції Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Статтями 12 - 15 Конвенції визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).

На рівні внутрішнього національного законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19).

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

За вимогами частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

До інших обставин, що мають істотне значення під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку (див. постанову Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18).

Відповідно до положень частин четвертої - шостої статті 19 СК України спори про визначення місця проживання дитини є тією категорією справ, в яких обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Разом з цим, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Враховуючи положення статей 7 13 СК України, частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» 2006 року, при розгляді цієї категорії справ суди обов`язково застосовують Конвенцію про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифіковану Україною 27 лютого 1991 року, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ).

Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування національними судами статті 8 Європейської конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року дозволяє вказати на такі важливі особливості вирішення спорів про визначення місця проживання дитини:

1) при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», пункт 100);

2) стаття 8 Європейської Конвенції 1950 року вимагає, щоб національні органи влади встановили рівновагу між інтересами дитини й батьків, і щоб особливу увагу було приділено інтересам дитини, які через серйозність їх характеру мають переважну дію над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 13 липня 2000 року в справі «Ельсхольц проти Німеччини» («Elsholz v. Germany»), пункти 50,64).

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» ЄСПЛ вкотре зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (параграф 54).

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Верховний Суд вже звертав увагу на те, що аналіз міжнародних стандартів по захисту прав дитини та практики цього суду свідчить, що при розгляді спорів, пов`язаних із захистом прав дитини, в судовому рішенні необхідно наводити мотиви врахування (неврахування), які стосуються:

- того, як враховувались якнайкращі інтереси дитини, які елементи, залежно від специфіки спору, брались до уваги для визначення їх змісту;

- того, чи враховано думку дитини або чи наведено підстави її неврахування;

- оцінки висновку органу опіки та піклування або причин, що зумовили неможливість отримання такого висновку;

- відповіді на твердження про застосування домашнього насильства;

- залежно від обставин конкретної справи рівня розвитку дитини, соціально-психологічних рис дитини, умов її проживання та навчання, безпеки, ситуації в сім`ї і взаємовідносин з дорослими тощо.

Актуальність кожного з таких елементів буде залежати від обставин конкретної справи, де одним буде надаватись більша вага, ніж іншим (див:. постанова Верховного Суду від 14 березня 2025 року у справі № 527/955/24).

Застосування вказаних принципів у цій справі

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають вищенаведеним принципам, що стосуються вирішення спорів, пов`язаних із визначенням місця проживання дитини, і вимогам цивільного процесуального законодавства України.

За обставин цієї справи сторони є батьками малолітньоїОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У серпні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 10 жовтня 2024 року у справі № 547/872/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

У межах розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій встановлено, що обоє з батьків мають приблизно однакові рівні можливості щодо забезпечення належного утримання та виховання своєї дитини. У справі не встановлено обставин, які б категорично унеможливлювали проживання дитини з батьком чи з матір`ю.

Коли батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов`язків та в разі однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання дитини (див.: постанова Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17).

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок є сталим у практиці Верховного Суду (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та постанови Верховного Суду: від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20, від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21).

У межах розгляду цієї справи судами встановлено, що після фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами дитина залишилася проживати із матір?ю. При цьому жодною із сторін справи не було спростовано, що саме це місце проживання дитини було визначено за взаємною згодою батьків.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що від моменту фактичного припинення шлюбних відносин дочка проживає з матір`ю.

Проте, усерпні 2024 року батько дитини - ОСОБА_1 , без згоди і відома матері дитини ( ОСОБА_2 ) забрав дитину проживати до себе, у м. Біла Церква.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено і не спростовується матеріалами справи, що батько забрав дитину із постійного для неї від народження місця проживання і навчання у селищі Семенівка у м. Біла Церква, де проживає у фактичних шлюбних відносинах із іншою жінкою та її 10-річним сином. При цьому така зміна батьком місця проживання дитини та її навчального закладу мала місце за відсутності, по-перше, об`єктивних обставин, які б загрожували нормальному життю і розвитку дитини, а по-друге, за відсутності встановлених фактів перешкоджання матері у спілкуванні батька з дитиною.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність зміни батьком дитини її місця проживання і місця навчання (навчального закладу) саме у такий спосіб та не вважає, що ці висновки судів суперечать постанові Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 760/2096/22. На відміну від справи № 760/2096/22, предметом розгляду цієї справи є визначення місця проживання дитини, і позовної вимоги про відібрання дитини відповідно до статті 162 СК України жоден із батьків не заявляв. У цій справі батько самочинно змінив місця проживання і навчання дитини шляхом неповернення дитини після прогулянки та забрання документів зі школи обманним чином.

Для зміни одним із батьків усталеного місця проживання дитини повинні бути вагомі аргументи, у противному випадку такі дії вказують на порушення визначених статтею 7 СК України принципів добросовісності та максимально можливого урахування інтересів дитини.

Натомість у цій справі вагомих аргументів для зміни батьком місця проживання і навчання малолітрьої ОСОБА_3 судами не встановлено.

Доводи заявника про те, щосудами попередніх інстанцій не було заслухано малолітню ОСОБА_3 , яка в силу свого віку та розвитку здатна чітко та зрозуміло висловлювати свою думку на рахунок свого бажання, з ким із своїх батьків вона хотіла б проживати, спростовуються наявними в справі протоколами судових засідань у Семенівському районному суду Полтавської області від 20 листопада 2024 року (а. с. 92) та від 20 травня 2025 року (а. с. 135), у яких на запитання головуючого «Де тобі краще жити?», ОСОБА_3 надавала відповіді «І з мамою і з татом».

Що стосується доводу касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій положень статті 19 СК України, то Верховний Суд зазначає, що передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд повинен вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок.

Подібний висновок висловлений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22).

Виконавчий комітет Семенівської селищної ради повідомив суд про неможливість надати висновок через відсутність малолітньої дитини на території Семенівської селищної ради листом від 25 жовтня 2024 року № 02-34/1286 (а. с. 85), оскільки малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня; з кінця літа вона постійно проживає разом з батьком - ОСОБА_1 та його співмешканкою і її сином, за адресою: АДРЕСА_2 .

При цьому, Орган опіки та піклування - виконавчий комітет Семенівської селищної ради Полтавської області, надав суду Акт обстеження умов проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 від 04 лютого 2025 року, яким встановлено, що житло складається з 3-х кімнат та у будинку створені умови для проживання на момент обстеження, а саме: є вода, у будинку чисто та тепло, запас продуктів харчування наявний, засоби побутової хімії та особистої гігієни в наявності. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: окрема умебльована кімната з місцем для навчання, шкільне приладдя та гаджети в наявності, одяг та взуття відповідно до віку та сезону.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, дослідивши подані сторонами докази, прийнявши до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, їхню поведінку щодо дитини, вік дитини, умови проживання та інші обставини, які мають істотне значення, надавши оцінку висновку органу опіки та піклування та актам обстеження умов проживання дитини, суди попередніх інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку, що проживання малолітньої ОСОБА_3 саме з матір`ю, у звичному для неї середовищі, буде відповідати найкращим інтересам дитини та забезпечить розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із матір`ю не впливає на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Безсумнівно, відіграючи важливу роль у житті дитини, маючи з нею міцний зв`язок, прив`язаність до неї, батько повинен піклуватися про доньку, брати участь у її вихованні й утриманні, незалежно від того, що вона постійно житиме з матір`ю. Дитина потребує уваги, підтримки та любові обох батьків, а не лише того, хто з нею проживатиме. Однак батько не може отримувати перевагу від його недобросовісної поведінки.

За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, ОСОБА_1 подав позов про встановлення способу участі батька в житті дитини (справа №547/1202/25).

Верховний Суд також наголошує, що у разі зміни обставин у відносинах сторін спору (батьків) та з донькою, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку. Спори про місце проживання дитини можуть вирішуватися судом неодноразово, тому що умови виховання дитини можуть змінюватися під впливом різних обставин. Статтею 159 СК України визначено санкції до того з батьків, з ким проживає дитина, якщо той чинить перешкоди при спілкуванні з іншим із батьків.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що нерідко судовий спір може лише поглибити конфліктну ситуацію. Тому мати і батько повинні намагатися мирно вирішувати питання щодо місця проживання дитини, зокрема із застосуванням медіації.

Посилання касаційної скарги про те, що суд не врахував правові висновки, викладені у відповідних постановах Верховного Суду, є безпідставними, оскільки висновки, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, у зазначених справах і у справі, яка є предметом касаційного перегляду, є різними. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та доказів, оцінюючи їх у сукупності. У кожній зі справ, яка стосується інтересів дитини, суд виходить із найкращих її інтересів з урахуванням усіх обставин справи, які у кожній конкретній справі є різними.

Перевіряючи інші доводи касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовими рішеннями у справі, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання про наявність підстав для визначення місця проживання дитини разом з матір`ю чи разом з батьком, провели всебічний аналіз усієї сімейної ситуації, встановили всі фактичні обставини справи, всебічно їх дослідили, здійснили збалансовану та обгрунтовану оцінку інтересів кожної сторони, піклуючись про те, щоб рішення було найкращим для дитини.

Суди попередніх інстанцій правильно визначили юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустили, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дочки з нею та відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дочки з ним та визначення способу участі матері у вихованні малолітньої дитини.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, то відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що касаційна скарга залишається без задоволення, тому відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Король Павло Васильович, залишити без задоволення.

Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 20 травня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк